Я часто приходжу сюди,
на ці стави, на лисі скали,
під сосни мрії і журби,
де казки й духи ночували.
Тут вечори, мов образи,
а ранки – пташок фестивалі.
Сідаю, мов в концертній залі,
під кущ вільшини чи лози
і слухаю свою весну,
якусь дев’яту чи десяту,
пастушу вітрову кантату,
просту, безжальну, голосну.
І так прогаяв би весь день,
п’ючи повітря й зимну воду…
Але найде сюди народу
під кожен кущ, під кожен пень.
І проженіть мій сон-міраж,
втішаючись купальним літом,
своїм привільним власним світом
і всім, що винесли на пляж.
Збираюсь мовчки, без жалів
шукати іншого закутку,
Де радостей нема, ні смутку,
життєвих зваб і зайвих слів.
І ти прибіжиш з райських лук
розважитись дитячим словом,
щоб засвітитися наново
сльозиною гірких розлук.
Немає коментарів:
Дописати коментар