Ти ще жива, моя стара шептуне?
А я гадав, що й пня вже не знайду.
Ти мріяти мене навчила на біду,
Ворушила поволі серця струни.
І, певно, ждеш, що стану на коліна
Під твій густий, пахучий балдахін
І дам тобі, як в притчі блудний син,
Заглянути в своє сумління?
О, ні, не жди! Не той уже я нині,
І серце в мене, певно, не брильянт –
Зотліле зверху, з жаром всередині…
На жертовник Свободи свій талант
Я кинув і спалив без ладану і свічів…
За це життя мені сміється в вічі
Немає коментарів:
Дописати коментар